Наукова біографія

Мальцев Дмитро Валерійович, 1980 року народження, українець.

Народився в м Лубни Полтавської області. Закінчив з відзнакою Національний медичний університет імені О.О. Богомольця в 2003 році за спеціальністю лікарська справа. У 2003-2004 роках пройшов інтернатуру по неврології на кафедрі неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти (НМАПО) імені П.Л. Шупика. З 2004 по 2007 року працював неврологом в Вишнівської міській лікарні. Паралельно співпрацював з кафедрою клінічної імунології та алергології НМУ імені А, А. Богомольця (завідувач професор Драннік Г.М.), де готував наукову роботу. У 2006 році пройшов спеціалізацію за фахом «Клінічна імунологія» у НМАПО імені П.Л. Шупика. У 2007 році перейшов працювати на кафедру клінічної імунології та алергології НМУ імені О.О. Богомольця, де в 2008 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за темою: «Імунний статус у пацієнтів з простою мігренню і роль герпесвірусів в патогенезі хвороби». З 2009 року працював заступником директора новоствореного Інституту імунології та алергології при НМУ імені О.О. Богомольця (директор інституту професор Казмірчук В.Є.), де під його керівництвом було реалізовано ряд фінансованих урядом наукових досліджень в області нейроімунології. У 2015 році в зв'язку з реорганізацією переведений на посаду завідувача лабораторією імунології та молекулярної біології новоствореного Інституту експериментальної і клінічної медицини НМУ імені О.О. Богомольця МОЗ України, де працює донині.

Спеціалізується в галузі клінічної імунології, нейроімунології, опортуністичних інфекцій, імунотерапії, вчення про імунодефіцитні захворювання людини. Автор 16 книг з імунології та нейроімунології, в тому числі - 1 підручника для студентів медичних вузів і 1 атласу радіологічних проявів герпесвірусних інфекцій. Автор 161 статті в наукових періодичних виданнях України та зарубіжних країн, понад 100 виступів на наукових конференціях, близько 30 патентів і авторських прав на винаходи і корисні моделі [1]. Автор ряду клінічних досліджень щодо вдосконалення підходів до діагностики і терапії герпесвірусних інфекцій людини. Запропонував сучасну клініко-радіологічну класифікацію герпесвірусних нейроінфекцій [2]. Успішно апробував комбіновану противірусну терапію при хронічних реактивованих інфекціях, викликаних вірусами Епштейна-Барр [3] і вірусом герпесу 6 типу [4]. Описав ряд оригінальних клінічних випадків при герпесвірусних енцефалітах [5, 6] і мієлітах [7]. Удосконалив сучасні уявлень про зв'язок реактивованих герпесвірусних інфекцій з первинними і вторинними імунодефіцитами [8].

Розробив, апробував і запропонував ряд нових терапевтичних стратегій для лікування первинних імунодефіцитів, включаючи дефіцити мієлопероксидази фагоцитів, маннозозв'язуючого лектину, імуноглобуліну класу М, імуноглобуліну класу Е, вибіркових дефіцитів природних кілерів і природних кілерних Т-лімфоцитів. Описав і охарактеризував нову форму первинного імунодефіциту - імунодефіцит, асоційований з генетичним дефіцитом фолатного циклу. Розробив терапевтичні підходи для компенсації зазначеної хвороби імунної системи.

Ряд робіт присвячені вдосконаленню існуючих імунотерапевтичних підходів. Вперше в світі показав, що довгострокова імунотерапія гамма-інтерфероном призводить до повної клініко-лабораторної ремісії при дефіциті мієлопероксидази фагоцитів [9] Ці дані увійшли в національний протокол щодо дефіциту мієлопероксидази. Спільно з Цариком В. продемонстрував користь від низькодозової в/в імуноглобулінотерапії при вибірковому дефіциті імуноглобуліну класу Е. Успішно апробував замісну імунотерапію Пентаглобіном при клінічно маніфестному вибірковому дефіциті імуноглобуліну класу М [10]. Розробив ступінчасту імунотерапію при дефіциті природних кілерів / природних кілерних Т-лімфоцитів із застосуванням альфа-інтерферону як першого ряду терапії та гамма-інтерферону і Пропесу як другого ряду терапії у резистентних випадках [11].

Є автором ряду наукових концепцій. Вивчаючи резистентні випадки мігрені без аури звернув увагу на аномально високе навантаження лимфотропним герпесвірусами в слині у таких пацієнтів. Як відомо, провідною теорією мігрені є тригеміно-васкулярна, згідно з якою напад болю генерується через активацію трійчастого нерва зі вторинним нейрогенним запаленням в мозкових оболонках і стінках судин, що іннервуються трійчастим нервом. Наукові роботи до цього вказували на центральні механізми сенситизації трійчастих нервів у пацієнтів з мігренню. Мальцев Д.В. звернув увагу на периферичні механізми сенситизації трійчастих нервів, пов'язані з індукцією локального індукованого герпесвірусами запалення в носо- і ротоглотці, які могли бути причиною резистентності до психотропних препаратів з центральним впливом. Апробація противірусного лікування призвела до зниження вірусного навантаження в слині, зменшення ознак запалення у верхніх дихальних шляхах з різким скороченням кількості і тяжкості мігренозних атак. На підставі цих даних запропонував концепцію імунозалежної форми мігрені з периферичних механізмом сенситизації трійчастих нервів внаслідок хронічного запалення верхніх дихальних шляхів, пов'язаного з аномально активною репродукцією лімфотропних герпесвірусів [12].

Мальцев Д, В. продемонстрував зв'язок між інфекціями, викликаними герпесвірусами 6 і 7 типів, і скроневої медіанної епілепсії, асоційованої з скроневим медіанним склерозом, у людей. Показав, що такі пацієнти мають первинний або вторинний імунодефіцит, в зв'язку з яким не в змозі контролювати герпесвірусні інфекції. Розробив і вдосконалив підходи до серологічної діагностиці герпесвірусної нейроінфекції шляхом розрахунку індексу сироваткових і лікворних специфічних антитіл. Уточнив семіотику радіологічних ознак герпесвірусної інфекції у пацієнтів з скроневою медіанною на епілепсією. Продемонстрував, що сироваткова концентрація фактора некрозу пухлини альфа може бути застосована як біомаркер тяжкості стану і прогнозування подальшого перебігу хвороби у пацієнтів з скроневою медіанною епілепсією, асоційованою з герпесвірусною інфекцією [13]. Апробував комбіновану противірусну терапію, яка забезпечила зниження частоти і тяжкості епілептичних нападів, а також - поліпшила чутливість до антиконвульсантів [14]. На підставі отриманих даних запропонував концепцію вірус-індукованої трансформації синаптичної передачі збудження як моделі розвитку скроневої медіанної епілепсії при скроневій медіанному склерозі, індукованому герпесвірусами [15].

Концепція мінорних / малих імунодефіцитів, запропонована Мальцевим Д.В., дозволяє вбачати причину ряду інфекційних, алергічних, аутоімунних, імунозапальних і онкологічних синдромів в наявності генетично детермінованих хвороб імунітету з варіабельності перебігом і гетерогенною клінічною картиною. Ця концепція передбачає нову філософію в медицині з можливістю визначати етіологічний фактор при алергії, аутоімунітеті і онкології і, відповідно, проводити персоніфіковане етіотропне лікування, спрямоване на компенсацію причинного імунодефіциту. Автор сучасної класифікації первинних мінорних імунодефіцитних хвороб людини. Розширив уявлення про клінічні прояви цих хвороб. Розробив ряд нових підходів до лікування первинних мінорних імунодефіцитів, які дозволяють поліпшити контроль над інфекційними, алергічними і аутоімунними проявами без зміни доз антимікробних препаратів, глюкокортикостероїдів і цитостатиків. Зібрав про узагальнив наукові докази в спеціальній монографії, присвяченій малим імунодефіцитним захворюванням [16].

Мальцев Д.В. продемонстрував зв'язок між генетичним дефіцитом фолатного циклу і розладами спектру аутизму у дітей. Охарактеризував нову форму первинного імунодефіциту у пацієнтів з вказаною генетичною патологією і описав спектр клініко-лабораторних проявів хвороби [17]. Розробив біомаркери для оцінки тяжкості стану і прогнозування при цьому захворюванні. Удосконалив семіотику радіологічних ознак енцефалопатії у дітей з розладами спектру аутизму, асоційованими з генетичним дефіцитом фолатного циклу. Продемонстрував роль реактивованої герпесвірусної інфекції в індукції демієлінізації і антинейронального аутоімунітету у дітей з аутизмом. Показав, що висококодозова в/в імуноглобулінотерапія сприяє відновленню мієлінізації півкуль великого мозку і скороченню клінічних проявів розладів аутистичного спектру, а ритуксимаб шляхом В-клітинної деплеції ефективно пригнічує прояви антинейронального аутоімунітету [18]. Розробив етапний підхід до лікування і реабілітації таких пацієнтів, який дозволяє зменшити прояви розладів спектру аутизму або навіть позбутися від таких [19].

Спільно з Федірко В.О. розробив концепцію вірус-індукованої резистентності до протибольовими препаратів при рефрактерних формах тригемінальної невралгії у людей. Охарактеризував спектр реактивованих герпесвірусних інфекцій при важких атипових трігемінальних невралгіях, удосконалив підходи до діагностики таких інфекцій. Охарактеризував первинні імунодефіцити, відповідальні за втрату контролю над реактивованим вірусом, у пацієнтів з трігемінальними невралгіями. Показав, що комбінована противірусна терапія, спрямована на усунення реактивованої герпесвірусної інфекції і пов'язаного з цим запалення, сприяє зменшенню тяжкості болю у пацієнтів з атиповими невралгіями трійчастого нерва [20].